сказавши слово,вона опустила голову донизу....не бажаючи,щоб воно сталося,вона сама підштовхувала усе до того,щоб воно відбулося...нема виходу? такого не буває....вихід є з усього...з блукань у пустелі...з вчинків необдуманих...лише не завжди ми бачимо те,що повинні...частіше за все усе нам здаэться таким,яким ми його хотіли б бачити....але не для неї...сльоза скотилася по її блідій щоці...лише вона одна зараз до неї торкалася...вона приречена...і сумно було від того,що все могло бути не так...змінити лише б один день свого життя....але ,змінивши одне,ми можемо змінити все.....чи варто втрачати подароване заради якоїсь ілюзії...яка є лише ілюзією і завжди нею залишатиметься....життя нас пригріває...ми щасливі....життя різко відпускає...ми страждаємо....але не варто його ненавидіти..не потрібно його боятися...адже,єдине чого слід боятися у нашому житті-це ми самі...одніэї хвилини ми сміємось,іншої -плачемо...ми можемо мовчати,а через лічену мить кричати...ми можемо образити того,хто дорожчий нам за нас самих,просто не усвідомлюючи цього...а потім шкодувати...людина-надзвичайна істота.Часто вона спричиняє біль тим,хто цього не заслуговує...і сама страждає від таких же,як вона.Вона молить Бога,коли зневірена у всьому....але вірить,що саме Бог її почує..хіба не абсурд-зневірений вірить у диво??часто люди роблять не те,що хотіли б...потім намагаються виправити,але розуміють,що вже пізно...і все-одно продовжують...Хіба варто продовжувати те,на що дарма витрачаємо час?людина вбиває своїм поглядом і ранить словами...людина ощасливлює посмішкою і лікує поцілунком.Людина може залишатися з нами навіки,будучи на великій відстані від нас...і може бути для нас далекою,стоячи лише за крок від нас самих...ми можемо торкатися до її серця і не відчувати як воно б’ється…а інколи за кілька метрів відчуваємо як воно виривається з грудей…...даруючи серце своє,ми втрачаємо свободу...але по-іншому не можемо...бо єдине заради чого справді варто жити...це любов...вона нас полонить… і водночас дарує свободу...любов спричиняє сльози...але чомусь ,люблячи,ми посміхаємось...життя-це і є любов…починаючи із самого народження,а любов-це життя...лише варто відчути їх взаємодію,щоб ощасливлювати світ...і всіх людей у ньому...а за одно ощасливлюватись й самому...посміхнутись і забути про все...адже світ прекрасний і сповнений чудес...лише треба його полюбити...лише...
--- Авторские права на произведение принадлежат газете "Для ТЕБЯ". Публикация произведения допускается только по согласованию с редакцией газеты.
Прочитано 13399 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Без Маски…, в Пред-Верии - Сказки… - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Лишь некоторые из Ангелов могут Являться Человеку в ином (более привычном для него) Обличии, лишь для того, чтобы не сжечь Несовершенную Человеческую Природу Огнём Своего Ослепительного Божественного Света…
Чаще всего тот, у кого нет Истинного Лица, - носит Лживую Маску, под которой Вечно прячет собственную Личину…
Независимо от того, Маска ли это…
… Видимого Участия …
…Показного Добронравия…
…Лживой Сердечности…
…или Утерянной Навсегда Веры…
ВСЁ ЭТО, МАСКИ - БЕЗРАЗ-ЛИЧИЯ, БЕЗ-ДУШИ-Я и БЕЗ-СЕРДЕЧНОСТИ, которыми можно обмануть лишь Духовно Слепых Невежд…
Человека же Истинно Верующего, обмануть – НЕВОЗМОЖНО, ибо Истоки его Веры берут своё Начало не в Глазах, Разуме или Дани Времени, а лишь только в его Высшей Духовности, Милосердно Пожертвованной и Принесённой ему в Дар - Самим Создателем…
Смотрите Пристальнее, своими Сердцами и Душами… и Вы – Увидите ЛжеИстину Многих Тех, кто за собою Манит Других, но НИЧЕГО не может Дать им, кроме – Забвения, Безверия, Порока или Греха…
Наши Глаза – Во Истину Духовны, ибо в них – Свет Наших Божественных Душ!!!
